З тяжкою душею відправила мати дитину
В далекі краї, де забракне їй ласки й тепла.
В далекі краї заробить на життя копійчину,
А в серці тривога підступна змією лягла...
Вже Сонце не раз над Землею свій шлях описало.
Від сина листи йдуть: - Робота моя неважка...
Та чула душа її й серце з грудей вилітало:
Нещирі слова, неправдива у сина рука.
...У світ подалася - хотіла сама запитати,
У очі поглянути, біль назавжди втамувать.
А син: - О нещастя! - подібним зробився пірату:
Рука піднялася таких же, як сам, оббирать.
І зойкнуло серце: - Для чого тебе народила?
Чого недовклала у душу дитячу твою?
Погана я мати! - вервечку в руках теребила, -
Чи здужу я, Боже, спокуту відбути свою?..
Заплакані очі підносяться вкотре до Неба:
- Чи сльози й страждання відмолю чужих матерів?
Я душу віддам Тобі, Боже, коли цього треба,
Лиш тільки б мій син материнську печаль зрозумів.
Мені ще недовго лишилось цю землю топтати,
А син іще юний... Всевишній, його просвіти.
Карай же мене, раз так вийшло - погана я мати!
Прости мене, Господи, й ти мене, сину, прости...
18.05.2009
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=260249
Рубрика: Сюжетні, драматургічні вірші
дата надходження 18.05.2011
автор: Salvador