Дивись, як мала пацанва із вирваним диханням каже – помри.
Тож годі ламати нігті об літературу,
цей час, який у тобі болить,
ніби коліно,
він протирає тебе як щасливу монету, жбурляє згори.
І не стільки мідь проростає, як ти накриваєш мідь.
І ота пацана на сусідським городі накриває кущі малини,
сусіда в цей час займає процес гоління
і окремий вид танців – стійке відчуття іржі.
Що не кажи,
а життя клітинами схоже на арафатку,
не знаєш навіть кому зав’язати на згадку.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=258890
Рубрика: Лірика
дата надходження 11.05.2011
автор: edel