Я,зізнаюсь,надто часто думаю короткометражками.
В мені немає крові,тільки розріджений пластик...
Я збираю його порожніми чашками.Приношу тобі
у ліжко зранку.
Спробуй,будь ласка.Зовсім трішки.Надпий.
Тобі ж так завжди подобалось,коли мої вуста
залишались напіввідкритими.
А якщо тобі гидко-нужбо,розбий!
Тоді наші серця вкриються тектонічними плитами...
Але ж сенс не в тому,щоб залишитись цілими.
І навіть не в тому,щоб побачити Монмартр.
Я продавала себе за найдорожчими цінами.
Ти дивився у вітрину і вагався чи "брати"?
Ніколи не повертайся в минуле,
воно вбиває твоє теперішнє.
Спогади для того,щоб їх кинули на дно шафи
й забули.Наче протерті до живого істерики,
які я так недоречно на себе любила вдягати...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=257969
Рубрика: Iнтимна лірика
дата надходження 06.05.2011
автор: Леона Вишневська