Мої маршрути сьогодні без пункту призначення.
З дому в готель,з прірви в безодню.
Й зовсім немає вагомого значення-
це сльози чи перекись водню.
Дощить по шибах минулим так матово,
поховались під ноги смуги з доріг...
Хочеш,я ніколи тебе з собою не братиму
туди,де ти бути нізащо б не зміг!?
Висмоктуєш з мене кисень,
Прагнеш жити,мов риба, спокійно.
Нарощуєш нігті,волосся,а душа...
Всеодно залишається лиса.
Запиваєш ЇЇ ртуттю навпіл з снодійним.
Я зірвала з грудей поштову скриньку,
щоб жоден лист ти більше
до серця не вкинув.
Ніцше як завжди,на сенс перебільшив-
долають не просто гору,долають її вершину.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=257114
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 02.05.2011
автор: Леона Вишневська