Як зоряно! Серпневий подих літа
Куйовдить знову зачіски беріз.
Так, варто жить заради тої миті,
Яку я вчуся згадувать без сліз.
Ми тихо йшли, не сколихнувши тишу.
Мовчання нашого луна тристаголоса
Комусь шептала загадкові вірші...
Та знали ми лиш, про що в них ішлося.
Вони з"являлись з Щастя... Чи то з муки
Будили в серці незабутній час:
Ти мене ніжно взяв тоді за руку,
І ми пішли. Ми танцювали вальс!
Усе сміялось поглядами квітів...
Чекала Вічність казки нетерпляче...
Як зоряно! Осінній подих літа...
Як же давно...
Душа за нами плаче...
29.03.11 21.39
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=255406
Рубрика: Iнтимна лірика
дата надходження 22.04.2011
автор: Аліна Шевчук