Ви відчуваєте як прибуває потяг?
Як поглинає наше тіло без душі...
І він бажає відчувати подих,
Той подих,що виковують митці.
Митці,то ж ціль загублена в орбіті,
Вони як папороть,що все ще не цвіте,
Бруньки,що для спільноти майже не примітні,
Як сон,який колись мине...
Ми не очікуємо сонячного світла,
У час,коли із неба лупить п'яний дощ,
Ми забуваємо,що вдома плачуть малі діти
І все чекають,коли мама зварить борщ...
Ми прокидаємось із відчуттям про завтра
І вірим Бога,роблячи гріхи...
Як ті,що випали з гнізда забуті пташенята,
Заморені від страху та журби.
Майстри,вони ж оригінали,
То перший сніг,що випав восени...
Гатують мірило,що ліпить ідеали,
Минають тріщини на небі й на землі...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=255149
Рубрика: Лірика
дата надходження 20.04.2011
автор: Анна Черненко