Шумів ген там, на обрії, ліс зелений,
Із-за рваної хмари темної,
Полохливо сонце виглядало.
Стривожено кричала сова,
Дзвінко вистукував дятел.
Із тлінності вирвана душа,
У пошуках щастя летіла.
Зачепилась за березовий листочок
І тремтить від подиху вітру.
Вивільнений глибинний шал
Хмелем обплутує, душить тіло.
Налітають джмелі і впиваються
Гострим жалом у серце.
Ти сидиш перед мною,
Чашка гарячої кави обпікає руки.
Вдивляюся в твоє обличчя:
То зосереджене, то внутрішньо осяяне,
Осяяне теплом душі твоєї
Та до останньої краплі розчиняюсь у ньому.
Гаряча лава накриває мене,
Клекоче, тишу струшуючи.
Сонячні промені заливають землю весняну.
14.04.11
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=253815
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 14.04.2011
автор: Валентина Ланевич