Тернистою дорогою у вранішнім тумані
Ішли неспішні арії у сонному ще стані,
Їх очі пломенисті ще повнились сльозами,
Їх голови хилилися повільними думками,
Але у їхні спини дув постійний вітер,
І голос славних предків їм співав із літер,
З легенд і заповітів їм чувся волі подих,
Клич забутих предків і їх героїв гордих,
В колесах їхніх возів побудували стійкість,
Та впевненість в дорозі крізь саму безликість,
Їх стомлені колони не знали спотикання,
Слідами на болоті були вікам послання,
А вогнища згорілі - надгробками узбіччя,
Богів убитих знам'я, без мантр і їх обличчя,
Що арії лишили позаду гущі шляху,
Бо погляд тільки прямо без сорому і страху...
Все той народ шукає обрій свого дому,
Скитаючись по світу, теж сивому й старому,
День у день в дорозі несучи на плечах
Тяжкий багаж нащадкам - пам'ять у піснях,
У звуках, мріях, казках, у вишивці кривавій,
У часу зморшок складках, у воєн мертвій славі,
У втомі та спокої незламних цих людей,
І безперечно в кроках та диханні грудей,
Обов'язком предвічним поклавши богом ціль,
Любов'ю й честю сталі плюнули на біль,
Вони не знають долі, вони також сліпці,
Однак вони привикли до факела в руці,
Та кожен раз упавши, вони готові йти,
Бо названий арійцем - арієць назавжди!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=252971
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 10.04.2011
автор: M.E.(nachtigall)