А ось і я сижу на маленькому шкіряному кріслі,похитуючи коліном і з ним ногою,і смачно облизуюсь бо знайшов дещо цікаве. Я знайшов щоденник нашого молодика - Пола,а в ньому один цікавий запис який ви напевне оціните.
"22 квітня 1888 року.
Дорогий щоденнику незнаю що тут писати. Ці всі містичні події мене зовсім виснажили і я вже починаю думати що збожеволів. За якісь два дні на моїх очах сталися два жахіття,1-мій любий дядечко зник,2-жахливо загинув його дворецький Генрі. Я не знаю куди мені подітись потрібно похоронити Генрі і дядечка,але все ж глибоко у мені ще жевріє надія,що він знайдеться.Та й люди навколо вже починають щось підозрювати. Слава Богу що коли Генрі помирав цього ніхто не бачив,крім отої молодої жінки,яка і повідомила мене про це . Я маю з нею завтра зустрітись,а сьогодні я вирішив трішки оговтатись від усього.
23 квітня 1888 року
Любий щоденнику жінка зникла я заявив в Скотленд Ярд а вони сказали що такої у їхній базі даних немає,я пройшовся по сусідах-вони також її ніколи не бачили. В мене одна надія що саме вона і є ключовою фігурою в цій головоломці. Ну залишаються ще фотографії,які з дня на день я маю отримати..Надіюсь все проясниться.
30 квітня 1888 року.
Люди навкруги щось запідозрили,а моя надія на знайдення дядечка вже зникла я просто хочу щоб це божевілля закінчилось. Я вирішив я поховаю дядечка але замість його тіла в труну покладу тіло Генрі. Похорон призначили на 3 травня. Боже дай мені сили.
3 квітня 1888 року.
Мій задум вдався ми поклали у труну Генрі,і накрили чорним покривалом. Всі сусіди і знайомі нічого не помітили бо були убиті горем. Надіюсь душа Генрі не буде проти. Я уже 3 ніч не сплю,а тут ще й ці ...фотографії. Їх принесли зранку,я так і не зміг на них глянути-не вистачило сили.В голові лиш одна картина:ї
Цвинтар,на вулиці танцює дощ,дерева хитає зі сторони в сторону сильний вітер. Скупчення людей,я стою біля труни яку повільно опускають у яму,священик швидко читає молитву. Хтось справа говорить що потрібно зняти тканину і щоб усі востаннє побачили дядечка. Священик зупиняється кидає запитальний погляд на мене.Я скупо хитаю головою і прошу продовжити. Зліва якісь жінки дивлячись на мене перемовляються - "Бідний хлопчик він так любив свого дядечка!"Я оглядаю усіх цих людей і помічаю..її. Жінку постукала у мої двері коли сталося лихо вона з печальним лицем хитає головою,я знову дивлюсь у її бік але її уже там немає.
13 травня 1888 року.
Уже пройшло рівно 40 днів з моменту похорону Генрі.
Сьогодні я не міг заснути. Але коли все таки заснув мені приснився Генрі.
Я лежав на підлозі у підвалі,тут було так темно,як у пеклі лиш моє тіло лежало у крузі тьмяного світла.Я спочатку оглянувся,і не побачив нічого. Пізніше придивився і помітив як з темряві повільно виринає згорблена низька фігура Генрі. Він одягнутий у той самісінький одяг що був на ньому у той день. Генрі повільно сунув до мене. Але що було найбільш дивним це його поведінка. Він здавався якимось наляканим. Доводило це те що з кожним своїм кроком до мене він оглядався,і його обличчя сповнювалося страшного жаху. Немов би там у темряві стояв хтось,хтось хто і повелів йому з*явитись у моєму сні. Щоденнику ти навіть не уявляєш як мені було страшно. Я намагався прокинутись але мене щось не відпускало якась невідома сила недавала покинути мені це місце.
Генрі підійшов до мене оглянувся і почав говорити. Його голос був наповнений жахливим страхом і я ледь-ледь міг його чути.
-Містере Пол,містере Пол навіщо ви так вчинили навіщо ви похоронили мене заживо і поховали мене замість дядечка?
-Де він Генрі?Де дядечко?
Коли я це вимовив,коли ці слова зірвались з моїх вуст обличчя Генрі перекосилось і він різко тицьнув вказівним пальцем спочатку на мене а потім у бік темряви,а потім голосно з жахом закричав.І я прокинувся.
Цей сон я пам*ятав повністю,з маленьким детальками. Я міг навіть сказати як саме були розташовані гудзики на камізельці Генрі. Але що я не міг пояснити це те чому він спочатку показав пальцем на мене а потім на темряву,коли я згадав про дядечка. І чому саме після 40 днів після поховання. Дивним також було те що коли ми його поховали він був повністю мертвим - в цьому не було ніякого сумніву. Але для себе я зрозумів одне - потрібно взятись за фотографії і довести цю таємницю до кінця.
15 травня 1888 року.
Дорогий щоденнику я знайшов фотографії але ...Одної не вистачає. А саме тої на якій мав бути зображений Генрі. Не знаю де вона. Я обшукав усю кімнату але нічого не знайшов. Але на тій де мав бути зображений дядечко,на ній майже не помітно нічого крім,якоїсь безформної маси яка окутує усе і якимось чином маленьким ниточками поглинає світло. Що це може бути я не здогадуюсь. Але через те що фотографія зникла я починаю підозрювати що це справа рук ще когось може навіть тієї жінки я зараз ні у чому невпевнений і продовжую пошуки.
17 травня 1888року.
Учора сталась дивна річ. Моя голова кипіла від усіх тих думок і вирішив очистити її за допомогою відмінного дядечкого шотландського віскі. Випивши добрих півлітри,мене потягнуло у підвал. Але на превеликий жаль чи то радість двері не піддавались. Як я ненамагався їх відчинити я не зміг.Але коли я вже змирився з цим і уже йшовши до вітальні я відчув як холодне повітря почало ковзати по моїй шиї і голові і я повернувся і побачив що вони відкриті навстіж. Якби не доза випитого віскі я б прямо там повалився б на землю але цікавість і цей же алкоголь погнали мене в підвал. Переступивши поріг двері зачинились я спостився вниз. Хотів пошукати важелі але їх там не було. Темрява огортала все навколо і я згадав про люльку яку ношу весь час з собою я запалив її. Взявши клапоть паперу який вмить запалагкотів я попрямував до зловіщої кімнати. А там у повітрі я побачив ... не що інше як двері. Крихітні двері сантиметрів з 30 висіли в повітрі.Вони були відчиненими і тільки я підійшов до них як струмінь вогню почав в буквальному розумінні вириватись з паперу. В іншій руці у мене була ще не допита пляшка віскі облив цією добротною рідиною підлогу обережно підпалив її.
Вогонь запалав. Але якось дивно. Крихітні двері засмоктували його і не давали розгорітись. Я спостерігав за цим якісь 5 хвилин і почув ....шепіт дядечка біля самісінького вуха. І тут же нерви мої невитримали і я повалився на підлогу. Але падаючи я побачив якусь темну фігуру у коридорі,але не міг її розгледіти. Але найдивнішим було те що прокинувся я у холі будинку перед самими зачиненими дверима і руці лежала люлька а в іншій ....розбита пляшка...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=252861
Рубрика: Сюжетні, драматургічні вірші
дата надходження 10.04.2011
автор: Gill