На нашу землю приліта Господь,
але його не чуюють і не бачуть.
І він свій гордий сповільняє крок,
і зупиняється. І чує – гірко плачуть.
Не плачуть – стогнуть від зледенних мук,
накинутих нам новими панами.
В словах своїх вони родили рай,
на ділі-ж – попалили все вогнями.
Вогнями зради, спалахом пітьми,
в якому всі осліпли в дикім болі.
Бо чорний той вогонь і в світлі їм,
сліпців ведуть до нової неволі.
Неволя – той базар, де все продаємо,
і волю продаємо і свободу.
За шмат гнилих ковбас, за черствий хліб,
любов продали до святого роду.
Забули, що людьми бували ми,
закони лісу, а не права в нас.
Говорять слів багато, грім гримить,
але дощу немає з тих прикрас.
Заплакав Бог, і дощ із сліз його,
чомусь на палаци пролився, не на хати.
І там зостався, яко благодать,
а людям – лиш обіцяні зарплати.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=252566
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 09.04.2011
автор: goloslov