Я боюся жити далі,
І мені померти страх.
Почуття фізичні сталі,
Та у мріях повний крах.
Я змочила світ сльозами.
Верхи їхала не раз,
Потім йшла життя низами
В пеклі сорому й образ.
Я не вірю у світанок,
Бо стомилася чекать,
Що весна прийде на ганок
Мій, не буде десь блукать.
Вже не вірю власним силам,
Маю сумнів у собі.
Вже пручатися несила,
Носом кров од боротьби.
Так самій од себе нудно,
Жах і щастя – самота.
На душі і гидко і брудно,
Де ти, щастя чистота?
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=252461
Рубрика: Лірика
дата надходження 08.04.2011
автор: Софія Соловей