Дикий звір страждає в хащі...
Біль виттям виходить з пащі.
Чорним небом йде луною.
Світ нічний не жди покою...
В ці часи терпіти мушу,
Як вовки терзають душу.
Кров пекельна хлине в очі.
Тмарить біс думки порочні...
По живому рвуться жили!
Мить гранична від могили.
Срібна хвиля з шерсті в'ється.
Серце... відчайдушно б'ється!
Лиш йому, хоч і не зряче
Все чуже вбрання звіряче.
Чує лиха згубне діло,
Та й боронить тлінне тіло!
Кара це за тяжкі вчинки:
Гріх; безпечність; втрату жінки..
Плотський смак причарування...
Терпкий шлях відчарування...
Й доки йдуть повільні роки.
Жити Вовкулаком поки!
І в обіймах хтивих ночі
Напувать... криваві... очі...
---------------------------------=
Словно зверь скрываюсь в чаще...
Дикий зов, лик жуткой пасти...
Чёрный свод навис с луною.
Бренный мир не жди покоя...
Знойный рок полночной смены
Бьёт душа по струнам вены!
Кровь - огонь влечёт сквозь очи
Адский рой страстей порочных.
По живому рвутся жилы!
Миг граничит от могилы.
Волчья шерсть бежит по тлену...
Сердце... неподвластно плену!
Лишь ему, хоть и незримый,
Чужден весь убор звериный.
Чует лиха злое дело,
Но сейчас заложник тела.
Кара это: за беспечность,
Грех, скитаний бесконечность,
Плотский вкус плодов измены...
Терпкий путь чар тьмы отмены.
И пока плетутся годы,
Тело оборотнем бродит
В лабиринте хищниц ночи,
Пресыщая... кровью... очи...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=251198
Рубрика: Лірика
дата надходження 02.04.2011
автор: Данило Київський