Пастелі останнього літа
вже ллються на місто безладно.
Твій Київ вечірній, горіхово-шоколадний,
маршрутом кільцевим
виводить свій звичний «о’к».
Вокзали, розкривши пащеки,
впускають потоки сумок.
Ти. Вечір. Неділя.
Я знову тиняюсь без діла,
годую чужих голубів –
і очі мої голубіють, і небо усіх кольорів,
неони пославши до біса,
розводить свою акварель.
І ти посміхаєшся світло: «Я знаю. Конечно, апрель…»
Ти знаєш… І повняться сіллю
долоні німих жебраків,
що щастя збирають по гривні.
Так глибоко в сонному вирі…
Кому і для чого ми винні?
Це серця гойдається човник.
До гирла безпечно тече,
поволі зникає Почайна.
Будуймо нарешті ковчег.
Я. Місто. Ти знаєш. Востаннє.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=251089
Рубрика: Лірика
дата надходження 01.04.2011
автор: Strannic