Були солодкі, наче сон
І теплі, наче літні ночі
Ті дні. Якими ми жили,
Ті дні. Яким відкрили очі.
А пам’ятаєш, ти казав,
Що щастю не буває спину?
Що так хвилин оцих чекав…
Я обіцяла, що не зникну.
Були…а де, а де тепер?
Коли щаслива буде осінь?
Коли нарешті біль мине?
Чому чекаю тебе??
Просила я: не обіцяй,
Не знаєш ти, що буде далі.
«З тобою буду, віриш? Знай!» –
Ну а тепер як сніг зникаєш.
Хоча, до снігу ще далеко,
Я вперше холоду чекаю.
Коли вже відлетять лелеки.
Коли забуду, як кохаю.
Я хочу, щоб мороз кохання
Замовкнути хоч трохи змусив.
щоб вже так палко не чекала,
Щоб хоч на місяць я забула…
…Ну ось: холодний сніг літає,
Мороз скував усі калюжі…
Але чому не забуваю?
Любила я …Тепер ще й дуже!...
23.10.09
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=251060
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 01.04.2011
автор: Never Say Never