назустріч рвусь, як зоряний болід, -
в обіймах спраглих вигорю на попіл.
І хочу знову пристрасно горіть,
і сяйвом бути вірній Пенелопі.
Лечу крізь бурі неземних століть,
аби припасти до твойого лона,
аби скінчити вибухом політ
і мить оцю прожити Аполлоном.
І возродитись у чиїмсь житті
вже іншим, іншим,
але теж нестримним,
щоб дарувати бризки золоті,
щоб знов, богине,
буть з тобою рівним.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=247981
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 18.03.2011
автор: Вячеслав Романовський