Самотня постать у дощі...
хоча вже почуття не ті -
вона ще любить...
та навіть ранок не розбудить
очей вогонь.
В руїнах сліз зрадливий сон
в пустелі як художник
в пастельний колір розмалює ніч,
щоб розтопити сум теплом
тоненьких свіч.
Вони горіли ще тоді,
коли Вона була щаслива,
коли ще небуло межі,
де там і тут ховалась злива.
Вона ховає руки від безодні,
від дотику до слів...
Які ж вони пекучі і холодні,
як звук розбитих кришталів.
Вона не божевільна серед тиші.
А крик... О, Боже! Вільний!
Десь в даль гроза ловила крики:
"Я - Блискавка. Ти - грім,
але безсильний!!!!"
Вона одна...
На відстані руки тремтіла
до місяця.
З вікна гриміла ЗЛИВА.
Весна 2001 р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=247858
Рубрика: Лірика
дата надходження 18.03.2011
автор: Окрилена