Людина є. Не можна це змінити,
Принаймні ще найближчі двісті літ.
Бо поки почуття збираються в політ,
Ще можем впевнено життям хворіти.
Хворіти довго і без перестану,
Щоб розривалось серце на шматочки,
Щоб ці безсмислові рядочки
Усе-таки комусь запам*ятались.
Живемо так, як ми живемо,
Адже дано це раз лише,
Щоб не знаходити кліше,
Щоб розкрутити довгу теорему.
Ми так повинні жити, щоб усе:
І дружба, і любов, і щирість, мужність.
Щоб почуття розквітли, ніби ружи,
Щоб залишили квітище густе.
Щоб добрим словом пригадали,
Бо після смерті шана це найбільша.
Щоб люди дорогі найближчі
Тільки хороші миті пригадали.
Нехай... Буває у житті усього,
Та не про це в останню мить скажу.
За себе слово: почуттями дорожу,
А більш не треба тут нічого.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=247450
Рубрика: Лірика
дата надходження 16.03.2011
автор: Не Зірка