Не люблю бути надією,
Себе дарувати людям.
Або забутою мрією,
Що тихо вмирає в грудях.
Не хочу шукати істину,
Вона не дарує щастя.
А люди не будуть вічними.
Всі карти одної масті.
Я вмію робити боляче,
І сам відчувати вмію.
Люблю, коли серце колеться,
Не дуже – коли німіє.
Всередині світ хитається,
Не дивно, що я змінився.
І знов чекати лишається.
Чекаю. А час спинився.
Для всіх я чомусь невидимий,
Прозорий, пустий, аморфний.
Я люблячий, вірний, відданий,
Я поряд, живий. Я гордий.
Я хочу в вікно дивитися,
І бачити світ навколо.
Не бігти вперед, спинитися,
І вийти за межі кола.
Так важко теплом зігрітися,
Якщо твої руки-холод.
Для мене ніхто не зміниться.
Для когось я тільки спогад.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=245918
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 09.03.2011
автор: Олександр Гриб