V
Флора Джорімел з силою кинула пензлем об паркет і рвучко вибігла з кімнати, сильно тряснувши дверима.
Після цієї розмови з братом у неї все валилося з рук. Вона спробувала заспокоїтись і почала малювати нову картину, але виходило жахливо, як ніколи.
Нервово спускаючись по сходах, Флора раптом відчула, що стіни старого дому зсуваються навколо неї і женуть її геть. Її душа забилась, як птах у клітці і вона, спостерігаючи, як світ пливе перед її очима, швидко пробігла через темний хол, шарпнула вхідні двері і вибігла в ніч.
Душа вирвалась на свободу, і Флора завмерла, прислухаючись яку пісню вона тепер заспіває. Спокій огорнув всю її сутність і вона глибоко вдихнула нічне повітря. Флора раптом відчула, що її з неймовірною силою щось тягне в темний парк навколо дому, і вона не стала опиратись цьому несподіваному бажанню...
...Великі лапи ялин м'яко торкались її рук і зовсім не кололи, коли Флора ніжно стискала їх. Вона раптом знову відчула себе дитиною, маленькою дівчинкою, яка колись бавилась у цьому парку разом з братом. Як давно це було!...
Флора згадала, як одного разу сховалась від Джона під величезною ялинкою, пробравшись через розлогі гілки, які звисали і стелились по землі. Під ялиною панувала темрява, але зовсім не було страшно. Пахло живицею, біля стовбура на гілках метушились маленькі пташки, а земля була вкрита грубезним шаром хвої. Флора незчулась, як заснула на цьому пухкому духмяному килимі і брат так і не знайшов її. Прокинулась вона від того, що Белла лизала їй обличчя, знайшовши її в парку за наказом батька...
Це було вісімнадцять років тому.
Флора вдихнула прохолодне повітря на повні груди і знову відчула цей вічний запах соснової смоли. І їй здалося, що все це було лише вчора, а всі ці роки стали якимись блідими і гарячковими. Як помах крила – елітна школа, Академія мистецтв у Лос-Анджелесі, квапливе заміжжя зі Стівеном, якого вона майже не знала...
Флора раптом зрозуміла, що тільки тут, у духовній і фізичній гармонії з цим старим парком вона є по-справжньому щасливою. Вона відчула, що всім серцем любить ці віковічні дерева і цей похмурий затишний дім. Любить такими, якими вони є, бо вона виросла серед них і перейняла від них свій талант, своє відчуття прекрасного та дивовижного...
Вийшовши з темного провулка, Сендел зупинився і оглянув широку нічну вулицю. Його очі недобре звузились – за квартал від нього стояв чорний "Порш". З салону машини через напіввідкрите вікно повільно піднімався сигаретний димок.
Джон підняв комір плаща, низько опустив на чоло капелюх і швидко пішов до "Порша". Він різко відкрив дверцята і мовчки сів на заднє сидіння, нахиливши голову.
Салон був заповнений димом. За кермом сиділа людина з сигарою в зубах.
– Ну? – почув Сендел знервований голос Стівена Джорімела. – Все о'кей?
Джон промовчав, відчуваючи, що Джорімел намагається роздивитись його лице у дзеркалі заднього виду. Дим і темрява заважали йому це зробити. Сендел витягнув з-під плаща "Кондор" і поклав біля себе. Джорімел повернувся назад і помахав рукою, розганяючи дим. Джон повільно підвів голову і подивився Стівену в очі.
Сигара вивалилась Джорімелу з рота, а в очах з'явився такий жах, якого Сендел не бачив навіть на війні. За кілька секунд Стівен все-таки повірив своїм очам і рвонувся за пістолетом, який виглядав у нього з-за ременя. Рука Сендела догнала його руку і вдарила в зап'ястя. Наступний удар ззаду в потилицю кинув Джорімела вперед на кермо. Стівен стиснув зуби і знову різко повернувся, намагаючись вдарити Сендела з розвороту. Його занімівша рука свиснула в повітрі і він негайно отримав жахливий удар в обличчя, після якого світ поплив перед його очима і зник.
Джону хотілось вдарити його ще раз, ще і ще, але він пересилив себе і ненависть до цієї людини знову змінилась байдужістю і безмежною Пустотою. Він швидко вирвав з-за пояса в Джорімела блискучу "Беретту", витягнув обойму і висипав патрони собі під ноги. Стівен слабо застогнав і ворухнувся.
Під ногами на килимку диміла сигара, і Сендел затоптав її, подумавши, що з такою ж легкістю він міг щойно затоптати життя її власника...
Стівен знову застогнав, ворухнувся і відкрив очі. Відчувши кров на обличчі, він згадав про Сендела і зі страхом глянув в дзеркало заднього виду.
Лице Джона ховала тінь. Дим розсіювався.
– Чого... Чого ти хочеш? – глухо запитав Стівен. У відповідь пролунав сміх, від якого у Джорімела побігли по спині мурашки.
– Все, що я хочу, я можу отримати і без твоєї допомоги. Але ще я хочу, щоб Флора була щасливою. Ти все-таки її чоловік. Поки що. Це єдина причина, яка врятувала тебе від смерті, - голос Сендела був холодний як лід. Джорімел раптом помітив в дзеркалі, що очі Джона блищать шаленим вогнем, і цей блиск пробивається через темну маску обличчя. А може це йому тільки здається?
– Навіщо ти робиш це, Сендел? Чому ти вліз у мої справи? Ти такий фанатичний патріот цієї клятої країни? Я не вірю, що...
– Я офіцер ВПС, – прошипів Сендел таким тоном, що Джорімел здригнувся. – І я став ним, щоб підтримувати справедливість і гармонію у Всесвіті. На цій війні я дорого заплатив за свої бажання і повернувся сюди, шукаючи спокою. Але війна простягнула свої лапи навіть до Арізони, бо ти, Джорімел, її тут підтримуєш і наживаєшся на цьому! Глобальний Тихоокеанський конфлікт для тебе – це щось таке далеке й нереальне. Це смерть, Джорімел! Смерть сотень молодих людей. Я бачив цю смерть і зупинити її – для мене гірі – обов'язок... Я знаю, що ти глухий до моїх слів, але цієї торгівлі більше не буде в будь-якому випадку. Тобі найкраще щезнути з мого дому і з життя моєї сестри. Негайно і назавжди. Інакше покарання не забариться. Запам'ятай це.
Стівен гарячково збирав докупи свої думки. Він розумів, що його доля перетнулася з долею цієї страшної людини і це стало для нього фатальним. За два дні – все коту під хвіст...
– Що ти зробив з Карлом? – тихо запитав Джорімел.
– Це той у капелюсі і плащі? – Сендел знову засміявся потойбічним сміхом. – Відгадай з трьох разів...
Джорімел здригнувся і опустив очі.
– Ти справді... Справді, ніндзя, Сендел?
Він не отримав відповіді і озирнувся. Сендела в машині не було...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=245654
Рубрика: Нарис
дата надходження 08.03.2011
автор: Corvin