Дні промайнули і канули в Лету...
Марення темнії лізли у сни.
Серце кричало у темряві: «Де ти?!»
Не відпускай, зачекай до весни….
Злість, мов гадюка, у серденьку вилась,
Але раптово змінилося все:
Стежка до тебе навік загубилась -
Наче приснилось коротке ессе…
Ранок безжальний забув запитати –
Як розпочати його мені знов.
Мушу устати, темряви грати
зняти із долі – хай квітне Любов.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=245251
Рубрика: Лірика
дата надходження 06.03.2011
автор: Анна Вейн