Переді мною тисячі лиць,
Та таких,як ти нема.
Навколо мене спів небесних птиць,
Та у душі нерозцвіте весна.
Та все без тебе,
Без твого тепла і рук.
Шаленіє небо,
Плаче від болю й розлук.
Щасливі ті,яких кохають,
Вони чекають теплої весни.
Щасливі ті,що від самоти не помирають,
І бачуть кольорові сни..
Навіщо плачемо на самоті?
Навіщо кричимо крізь сон?
Перед нами блиск морозяних,холодних стін,
І страх пустих вікон...
А ми кохаємо...кого???
Хто знає,що у нашій душі,
Хто бачив розбиті,хрустальні серця,
Хто чув звук крикливої тиші???
Заручена я з самотою...
Приречена на біль,
Залишаюсь сама з собою...
Проклинаючи зимову заметіль.
Переді мною тисячі очей..
Красивих,радісних,але все не те.
І скільки безсонних ночей,
Шукаю я в небі лишень тебе...
Я ненавижу самоту!
Сита нею вже по горло,
А ти шукаєш,та не ту.....
А ти літаєш...не зважаючи на висоту...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=245233
Рубрика: Лірика
дата надходження 06.03.2011
автор: Лілея