ВІРУС СТРАХУ (Із циклу "Провінція"

Віднедавна  і  надовго  ми  знаємо,  як  називається  вірус  страху.  А/H1N1  він  називається.  Це  -  новий,  злісно  мутований  вірус  грипу,  що  серед  медиків  вже  здобув  невтішне  для  нас  з  вами  "домашнє"  прізвисько  -  "легенева  чума".  По  телевізору  сказали,  що  від  нього  вмирають.  І  ще  сказали,  що  ліків  від  нього  немає,  хіба  що  ті,  які  по-дружньому  по  собівартості  продала  нам  Франція.  І  які  "подарували"  невідомо  за  чий  рахунок  бідолашній  країні    під  час  надзвичайно  професійної  PR  -  акції  два  колишні  вороги-політики,  дружно,  майже  тримаючись  за  руки.
Боронь  Боже,  немає  підстав  сумніватись  у  гуманних  намірах  Франції.  А  от  у  намірах  наших  політиків  підстави  сумніватись  є.  Серйозні  підстави.  По-перше,  паніка,  піднята  телебаченням,  миттєво  відобразилась  на  виторгах  наших  аптек.  Мер  столиці  Леонід  Черновецький  -  єдиний,  хто  озвучив  у  прямому  ефірі  зиск  від  такої  паніки:  за  два  дні  аптеки  продали  двохмісячний  запас  ліків.  Відсотки  -  і  немалі  -  від  цього  виторгу  ми,  гадаю,  невздовзі  побачимо.  Вкладені  у  рекламну  кампанію  претендентів  на  пост  Президента  країни.  Як  каже  мій  знайомий  міліціянт:  "Шо  неясно?"  По-друге,  карантин,  введений  керівниками  країни  у  столиці,  де  ще  не  було  жодного  хворого,  змусив  політиків  відмовитись  від  масових  передвиборчих  дійств.  Саме  після  першого  масового  дійства,  що  його  організувала  й  провела  команда  чинного  Прем"єра.  Так  підгадала  епідемія!  Наче  на  замовлення.  А  по-третє,  тепер  першість  у  формуванні  думки  електорату  (нас  тобто  із  вами),  за  браком  особистих  зустрічей,  посяде  преса  й  телебачення.  А  тут  хто  музику  замовляє?  Знамо  хто  -  той,  хто  відсотки  з  виторгу  аптек  має!  От  така  математика.  
Це,  так  би  мовити,  політичний  бік  проблеми.  Є  й  інший,  той,  що,  як  своя  сорочка,  ближчий  до  тіла.  Тобто  фізичний.  Так,  вірус  і  справді  існує.  Більше  того,  сьогодні  ніхто  з  учених  не  скаже  вам,  як  він  мутує  завтра.  Вже  сьогодні  люди  помирають  не  від  страшних  невиліковних  хвороб,  а  від,  здавалось  би,  банального  і  звичного  для  нас,  жителів  зони  холодних  зим,  грипу.  Мабуть,  уперше  в  житті  ми  серйозно  задумались  про  своє  теперішнє  і  майбутнє  здоров"я  тільки  зараз  -  перед  обличчям  невідомого,  незнаного  раніше  і  такого  небезпечного  вірусу.  І  що  ж  ми  зробили?  Найперше,  ми  запанікували.  І  не  кажіть,  що  це  не  так.  Актуальне  питання:  "Що  ви,  шановний  читачу,  збираєтесь  робити  з  кілограмами  закуплених  про  запас  ліків?"  Ліки  -  це  не  сіль  і  не  сірники.  Вони  не  будуть  вам  лежати  "від  війни  до  війни",  у  них  є  термін  придатності.  Їх  доведеться  або  з"їсти,  або  викинути.  Я  й  не  скажу,    що  корисніше  для  вашого  здоров"я.  Самі  вирішуйте.  Моя  тітка  у  таких  випадках  доїдала  все  підряд,  керуючись  принципом  "не  пропадати  ж  добру".  Якщо  ліки  були  не  від  її  хвороби,  вона  придумувала  собі  іншу.  Немає  вже  її.  Померла.  Якби  не  було  так  страшно,  ми  б  посміялись  над  тим,  що  за  останній  тиждень  з"їли  більше  лимонів,  часнику  й  цибулі,  ніж  за  весь  попередній  рік.  Я  їхала  у  маршрутці  у  Київ  і  реально  боялась  кашлянути,  здавалось,  інші  пасажири  відсахнуться.  Ми  чи  не  вперше  усвідомили,  що  маємо  такі  фізичні  функції  як  кашель,  чихання  і,  пардон,  сякання.  Якось  раніше  ми  не  звертали  на  це  уваги.  І  чи  не  вперше  у  житті  ми  пошкодували,  що  не  займались  своїм  здоров"ям.  Я  не  про  те,  що  ми  не  лікували  хвороб.  Лікувати  хворобу  і  займатись  своїм  здоров"ям  -  речі  не  одного  порядку.  А  у  деяких  випадках  -  просто  протилежні.  Хай  лікарі  мене  поправлять,  якщо  я  скажу  щось  не  те,  але,  на  мою  думку,  при  теперішньому  рівні  медицини  лікувати  хворобу  -  це  шкодити  своєму  здоров"ю.  Візьмімо  той  же  (ще  вчора  я  б  сказала  "звичайний",  а  сьогодні  вже  так  не  скажу)  грип.  Ми  лікуємо  його  антибіотиками.  При  чому,  чим  далі,  тим  сильнішими.  Для  теперішніх  вірусів  старий  добрий  пеніцилін  -  все  одно,  що  слону  дробина.  Щоб  було  наглядніше,  уявіть,  що  наш  організм  -  це  курник.  У  ньому  живе  шість  кілограмів  корисної  і  нейтральної  мікрофлори.  Це  -  кури,  вони  корисні  для  нас.  І  раптом  у  курник  пробирається  хижак  -  вірус.  А  ми,  щоб  знищити  хижака,  кидаємо  у  курник  гранату!  Єсть!  Хижак  лежить  догори  лапами.  Поряд  з  ним  так  само  догори  лапами  (чи  у  курей  ноги?)  лежать  наші  кури.  Та  граната,  яку  ми  регулярно  кидаємо  у  свій  "курник"  нищить  мікрофлору  кишківника,  звідси  проблеми  із  засвоєнням  їжі  і  її  утилізацією.  Вона  порушує  наш  імунітет,  і  ми  з  року  в  рік  стаємо  більш  уразливими  до  все  більш  злісних  вірусів  того  ж  таки  грипу.  Так,  хворобу  "гранатою"  ми  побороли,  але  й  шкоди  організму  завдали,  й  двері  майбутнім  мутованим  вірусам  відчинили.  Років  із  сім  тому  довелось  мені  приймати  участь  у  дискусії  про  користь  і  шкоду  БАД  (хто  не  знає  -  біологічно-активних  добавок  до  їжі).  Кампанія  була  гучною.  Багато  у  пресі  тоді  було  публікацій  і  про  страшну  шкоду  для  організму  самих  добавок,  і  про  хижацьку  економічну  політику  компаній,  що  їх  розповсюджують.  Поодинокі  тверезі  голоси,  що  казали  про  користь  натуральних  препаратів,  про  їх  м"яку,  поступову  дію  на  весь  організм  вцілому,  про  нешкідливість  їх,  і  про  те,  що  цивілізовані  країни  завжди  віддавали  перевагу  натуральним  лікам  перед  синтезованими,  потонули  тоді  у  ревищі  звиклих  "запрещать  і  непущать".  БАДи  наче  б  то  й  не  заборонили,  але  "репутацію"  їм  зіпсували.  І  люди  з  недовірою  ставляться  до  таких  препаратів  ще  й  зараз,  хоч  вони  потихеньку  перекочували  із  сумок  розповсюджувачів  на  аптечні  прилавки.  Дивлячись  зараз  на  їх  ціну  в  аптеці,  я  сумніваюсь  у  грабіжницькій  політиці  тих  компаній,  з  діяльнстю  яких  познайомилась  сім  років  тому.  Вони  пропонували  дешевше.  Ну,  правда,  їм  не  доводиться  оплачувати  рекламні  кампанії  усіляким  кандидатам...  Як  би  стало  нам  у  пригоді  зараз  простеньке  закалювання!  Якби  ми  розпочали  його  раніше...  Як  би  знизили  ризик  грипу  звичайні  трав"яні  чаї  і  настої!  Якби  ми  їх  раніше  почали  пити.  Гляньте,  як  вимальовується  різниця  між  лікуванням  хвороби  і  піклуванням  про  здоров"я!  Для  підтримання  здоров"я  потрібні  поміркованість,  послідовність  і  дисципліна  -  риси,  нашій  ментальності  не  зовсім  властиві.  Інша  справа  -  з  хворобою  розібратись.  Р-р-р-раз  гранату  у  курник!  І  лежать  віруси  догори  лапами  разом  із  курми  (чи  у  курей  таки  ноги?).
Поступово  опановуючи  себе  після  паніки,  ми  не  тільки  фізичними  тілами  себе  почуваємо.  Нас  турбують  і  більш  глибокі  моральні  й  духовні  питання.  Підсумувала  їх  одна  гарна  молоденька  телевізійна  ведуча:  "Ну,  чим  завинила  Україна,  що  у  нас  напасть  за  напастю;  навіть  грип  у  нас  найгірший?"  За  цим  криком  душі  я  почула  серйозні  претензії,  що  їх  ми  пред"являємо  Творцеві  і  Управителеві  Всесвіту:  "Чи  Ти  думаєш,  що  робиш,  Боже?  Ми  -  не  найгірша  у  світі  нація  -  мусимо  потерпати  найбільше!"  
Коли  приходить  біда,  ми  звертаємось  до  Господа  із  одним  і  тим  же  питанням-претензією  "За  віщо?"  Ми  уявляємо  його  у  такі  хвилини  жорстоким  суддею,  що  не  хоче  пом"якшити  суворий  вирок  за  не  такий  вже  й  тяжкий  злочин.  І  нам  до  голови  не  приходить,  що  найбільша  Божа  кара  за  наші  вчинки  виглядає  зовсім  не  так.  Батьки  -  не  караючий  "орган"  у  житті  своїх  дітей,  а  скоріше  -  навчаючий  і  стримуючий.  Найбільша  кара  -  коли  Батько  відпускає  милуючу  й  стримуючу  руку,  й  дозволяє  нам  пожати  уповні  нами  ж  таки  й  посіяне.  Божа  кара  -  це  відсутність  його  милості.  А  милості  вимагати  не  випадає.  ЇЇ  треба  просити.
21.01.2010

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=244087
Рубрика: Нарис
дата надходження 28.02.2011
автор: alla.megel