Я на порозі вічності і смерті
Милуюсь загадковим цвітом...
Вірші,листи вже спалені й подерті,
І всі вони до тебе,з поцілунком і привітом.
Я на зупинці смутку і печалі,
А попЕреду лякає невідомість.
Самота і туга знаю не тривалі,
Та я від них втрачаю вже свідомість...
В очах все потемніло,
Хтось за спиною крикнув"зупинись!!!"
Та вже не слухається тіло,
Лишень благає пригорнись...
А потім чую шум і люди щось кричали.
У серЕдині я відчувала дикий присмак болю.
Вони моє серденько рятували,
Та все ж душа просилася на волю...
Відкривши очі бачу білі стіни,
Навкруги метушаться білі халати...
Все було б по-іншому,як би не ти!
За що ти зруйнував мої надії???
За що ти зруйнував весняний цвіт???
Чому сльоза тремтить на вії,
Чому у тебе замість серця лід?
Я на порозі вічності і смерті
І хто ж бо знав,що так будЕ.
Ніхто й не знав,що на цім світі,
Кохання серце розіпне...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=243883
Рубрика: Лірика
дата надходження 27.02.2011
автор: Лілея