Без Конституції
Де немає закону, немає і злочину.
(Апостол Павло)
«Конституція» - це слово забули в нашій країні – розтоптане, стерте… Ще в деяких книгах, які збереглись, зустрічалось це поняття і класифікувалось, як архаїзм. Панувало суцільне безладдя. Ось уже другий десяток років процвітала монархія. Її владна рука використовувала на шкоду суспільству його ж власність. Земля (41 відсоток чорноземів) була розпродана різним іноземним державам. Збройні сили та інші військові формування спрямовувались проти мирних громадян. З’явилось безліч ідеологій, які були носіями тиранічних ідей. Так, в минулому вони теж були, але ж колись жодна деспотична ідеологія не могла визнаватися в цивілізованій країні.
Колись… А зараз деякі «сумнівні» з погляду тих чи інших ідеологічних партій особи піддавалися жорстоким, нелюдським катуванням, що часто вело до смерті. Арешти, затримання були повсякденною справою. В переважній кількості випадків це відбувалось через конфлікт певних ідей. Як казав мій дядько: «Їх скільки, хоч греблю гати».
Вседозволеність. Нуль обмежень, нуль обов’язків і нуль прав. Виживає сильніший. «Невже ми повернулись до первісних часів?» - запитала я себе і, поправивши високий комір довгого синього плаща, вийшла на подвір’я, щоб купити хоч якісь продукти. Магазинів, як таких, не існувало. Тому що будь-яка «власність» могла бути захоплена за кілька хвилин за допомогою сили. Організації, фабрики, заводи просто розпалися, бо ніхто нікому не довіряв. Ніхто нічого не міг гарантувати.
В житлових будинках теж панував хаос. Мало не кожного дня люди змушені були переселятись, переховуватись... З цими похмурими думками я купила в одного кочуючого продавця пляшечку молока, трохи хліба і дрібку солі. Слава Богу, гроші ще лишились. Але відрізнити, які з них фальшиві, а які – справжні, було важко. Тут допомагав ідентифікатор – механізм. який визначав справжність купюр. Але, якщо його не було, то це була біда – ніхто не вірив власнику грошей на слово… Швидко взявши пожмакані папірці, продавець розчинився між руїнами будівель, як привид…
Нашвидку перекусивши, я пішла до розвалин колишньої бібліотеки. Немає нічого. Навколо лише купи битої цегли, бетону та дерева – рештки колись величних будівель. Рознесли. Ми ж самі і рознесли тоді, коли відчули волю. Розбивали вітрини магазинів, змітаючи все на своєму шляху. Це було якесь божевілля. Якось раптово помутніло тоді в головах – в усіх водночас. Натовп оскаженів, як дикий звір, що сидів роками у клітці та бажав волі і несподівано її отримав. І сила його була руйнівна. Всі думали, що так буде краще. А чи думали взагалі? Ох, як ми помилялись… Цьому передували страйки по всій країні з вимогою відмінити «Конституцію України». Бо, бач, людям набридло сплачувати численні податки, проходити декілька десятків кабінетів задля отримання папірця, який потрібен чи то на роботу, чи то на навчання…і т.д. і т.п. Воля народу – закон. Тоді був… Спочатку науковці, юристи та соціологи просили отямитись та зрозуміти до яких фатальних наслідків це призведе в майбутньому. Марно. Боже, як ми помилялись! Та вже нічого не повернеш…
Я повільно переступала через каміння залишків будівлі – звалища колишньої духовної скарбниці. І разом із нею всієї минулої культури.
…Отямлююсь. І не розумію, чи то переді мною було марево майбутнього, чи то страшний сон сучасності...
Туманова Роза
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=242435
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 21.02.2011
автор: Туманова Роза***