У дивний час нам випало жити. Переходять одне в інше століття, тисячоліття, епохи, політичні устрої, суспільний лад. Ми наче опинились на величезному багатомірному перехресті, де всі можливі й неможливі вітри й дощі тріпають нас та поливають. Часом з"являється відчуття, що ми народились дійовими особами космічних масштабів фантастичного твору. Саме фантастичного, бо будь-який любитель і знавець цього жанру скаже вам: події, що кожного дня відбуваються у нашому житті, давно описані майстрами фантастики. Я завжди про це думаю, коли бачу, як дуже літні дідусі й бабусі, почувши дзвінок свого мобільного, напружуються, довго риються у кишенях, пакетах чи сумках а потім, гордо озирнувшись навколо, вимовляють у трубку: " Алло!" Ще кілька років тому подібна сценка сприймалась би як чистої води фантастика. Цікаво спостерігати, як, обганяючи найсміливішу фантазію, розвивається техніка, медицина, технології. І за цим захопленням технічним прогресом ми навіть не звертаємо уваги, як змінюємось ми самі - люди. Ні, мова не йде про моду й манери поведінки, не про правила етикету. Навіть не про моральні засади.
Мені, як чистому гуманітарію, - так колись назвав мене один "комп"ютерний геній" (знущався, мабуть), - найцікавіше у фантастиці, як власне, й у інших літературних жанрах, - люди. Їх життя, переконання, почуття, дії і наслідки цих дій. І мене завжди захоплювали взаємодія і протистояння між людьми природними й штучними. Бо що ж то за фантастика, у якій немає штучних людей - роботів, андроїдів, клонів? Може саме ця цікавість і навела мене на думку про те, що штучні люди вже деякий час спокійнісінько живуть серед нас. Фатастика, кажете? Це як подивитись.
Моя чарівна у своїй юності хрещена донька-студентка не змогла у цю неділю допомогти мені покришити капусту на салат. Заважали неймовірної довжини й гостроти штучні нігті. І це при тому, що ми розмовляли на тему цих нігтів не раз і не двічі. Не допомогло. Аргументи про те, що під шаром досить-таки токсичного акрилу задихаються і перетворюються на порохно власні симпатичні за формою нігті, про те, що штучність - це китч напротивагу стилю, про те, що, споглядаючи таке страхіття, люди відразу припускають, що дівчина просто не вміє або лінується доглядати свої, власні нігті - все це розтануло під впливом одного - єдиного аргументу: так модно.
Штучність - це щось на противагу натуральності. Зовсім непомітно у звичайне життя звичайних людей прокрадається штучність навзамін природності. Спочатку, як благо. Штучні зуби, штучні органи, протези. Гуманністю абсолютно виправдані експерименти по заміні наших природних, але хворих органів штучними. Апарат штучного дихання допомагає на деякий час замінити пошкоджені легені. "Штучна нирка" - робити операції на нирках без смертельної небезпеки. Нічим (окрім хіба ціни!) нас не здивує операція по вживленню штучних клапанів серця, не кажучи вже про такі дрібниці, як штучні кістки та судини.
Однак, людина ніколи не зупиняється на "треба", їй потрібно задовольнити й своє "хочу". І от уже дехто жертвує власними здоровими зубами заради "голівудської" посмішки. Так з"являються штучні нігті, нарощене волосся, вії, губи, груди і, даруйте, д...пи.
Знаєте, що роблять акторки, потрапивши у першу сотню популярності й отримавши перші зіркові гонорари? Ви не повірите! Операції. Рихтують носи й овал обличчя. Потім видаляють нижні ребра. Навіщо? А щоб талія була вужча! А ви думали, що осині талії кінодів - це витвір природи? Наївні! Це майстерна робота відомих пластичних хірургів. Дехто вкорочує собі кишки. Як то навіщо? Худим бути модно. Публічні люди, як їх прийнято називати, заробляють популярність а відтак і гроші своєю зовнішністю. Тому процес приведення її до загальноприйнятих тими ж таки людьми стандартів нескінченний: відсмоктування жиру тут, додавання об"єму за допомогою силікону - там, видалення волосся там, нарощування - тут, ботакс, лімфодренаж, мезотерапія. А ще силіконові груди й нижні опуклості страхуються на мільйони доларів. Аякже! А раптом здується! Дехто із популярних акторів та співаків так захопився боротьбою із своєю природною зовнішністю й віком, що став нагадувати стару задрипану ляльку із секс-шопу. Чи рухомий ескпонат музею мадам Тюссо.
Воно, може, було би й смішно, якби не було так сумно. Років три тому доля звела мене з однією із перших у нашій столиці власниць силіконових грудей. Дама гарна, нічого не можу сказати. Однак, розговорившись, ця красуня повідала мені страшну історію про те, що дві її подруги, разом із якими вона наважилась на новомодну тоді операцію вже померли. Від раку грудей. І ця мила жінка тепер живе у полоні страху, не маючи дітей. За все у житті треба платити. І якщо наважуєшся підправляти роботу Творця, треба гарненько зважати, з Ким збираєшся змагатись.
Не смішно й тому, що моя дитина у своєму бажанні бути модною і сучасною сьогодні наростила штучні нігті. Що ж буде завтра? Волосся? Вії? Губи? Чи за допомогою татуювання і силікону вона схоче змінити риси обличчя? Таке зараз теж можна зробити. На скільки, попри фізичну шкоду подібних експериментів, у майстрів вистачить фантазії? Адже наша аристична "тусовка" останнім часом починає тотально скидатись на Сергія Звєрєва. Кількість хірургічних втручань у зовнішність я би запропонувала так і вимірювати у "звєрєвих": одна операція - один "звєрєв". Був би якийсь порядок. Віра Алєнтова (що зіграла Катю у фільмі "Москва сльозам не вірить") нині виглядає на два "звєрєви", Валерій Леонтьєв - на чотири. У Людмили Гурченко скоро буде не один десяток, - суцільний "звєрєв", тільки муміфікований. Чим не жахи із сторінок роману улюбленого у дитинстві фантаста Олександра Бєляєва "Людина, що загубила своє обличчя"? Якби комп"ютерщики схотіли розважитись і вигадали таку програму, що замальовувала б "відрихтовані" пластичними хірургами місця у колір металу, наш бомонд у її світлі нагадував би таке збіговисько монстрів, що Альфред Хічкок у труні б перевернувся. Дещо помилились письменники- фантасти, вони малювали расу штучних людей як удосконалені прогресом машини, що слугуватимуть людству. Ні в одну буйну голівоньку не прийшло, що штучні люди почнуть з"являтись не в наукових лабораторіях. Що найвідоміші і найзаможніші особистості у гонитві за досконалістю за неймовірні гроші перетворюватимуть себе з природних на штучних, керуючись досить сумнівними стандартами. Таке, мабуть, нашим фантастам і в страшному сні б не приснилося. А разом і те, що не штучні люди слугуватимуть природним. А навпаки, штучні визначатимуть, що модно, що красиво, що достойно у нашому сьогоденні. У фантастичних творах, як правило, вселенські катастрофи починаються з того, що владу захоплюють штучні.
Загубити, зіпсувати щось набагато легше, ніж знайти. Щось не чутно історій про те, що пластичні хірурги комусь повернули назад зміненену операціями зовнішність. Гадаю, що це й неможливо. Адже, попри всі досягнення прогресу, неможливо відтворити живого метелика, чи незабудку, чи соловейка.
Часом здається, даремно я панікую. Хай там десь, у столиці, серед заможніх та знаменитих буде модно переробляти себе на расу штучних людей. У нас тут у провінції ще цінується натуральність - і в продуктах, і в поведінці, і в зовнішності. Та раптом задзвонить мобільник у старенькій сумці дідуся чи бабусі, - і серце обірветься. Адже ще вчора нам здавалось, що мобільні можуть дозволити собі лише там, у столиці, найзаможніші. А двадцять літ назад - рівно стільки, скільки живе на цьому світі моя хрещена доня - все це ще було фантастикою.
20.03.2009
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=239188
Рубрика: Нарис
дата надходження 06.02.2011
автор: alla.megel