Я піду до церкви Богу помолитись,
Гріхи відпустити, іконам вклонитись.
Відпочить душею, набратися сили,
Запитать праотця про свої затеї.
Підняла до неба з сумом свої очі:
Не пускають в небо ой гріхи дівочі.
Тільки пригадала, коли теє було,
Посміхнулась тихо - совість підморгнула.
Подивилась щиро на люде навкруги,
Запалала свічка - заспівали всюди.
Матір Божа люба на мене дивилась,
А я біля Неї тихенько молилась.
Почуй мене, Мамо, не кинь при дорозі,
Направ куди треба мої грішні нозі.
Научи, як треба по совісті жити,
Кимось стать на світі та ще й не згрішити.
Не образить Бога, Ангелочка слухать,
Святим помолитись та ніщо не плутать,
Відділять від кривди правдоньку святую,
Не забуть про неньку, донечку рідную.
Постояла мовчки, Богу помолилась,
На святе Причастя душа постидилась.
Побоялась прийнять з чаші золотої,
Щоб не засміялось дитя наді мною.
Я могла б до неї щиро підступити,
Думати, що можу усе ще змінити.
Покаялась ніби, страви не поїла,
А душа злякалась та почервоніла.
Прийми покаяння, мій пречистий Боже.
Не маю я права на прощення може.
Та маю надію, бо Ти милосердний,
Що прощення прийде на мій образ скверний.
31.01.11
23.45
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=238269
Рубрика: Лірика
дата надходження 01.02.2011
автор: Ліза Парі