Впади краплиною змученого снігу мені в долоні, якому набрид його пухкий стан і він розтанув, перетворившись у краплини дощу…
Укрий шовковистими пелюстками розквітлих акацій, а їхніми шипами захисти від приблудних чужинців…
Обійми листячком зеленооких берізок, всипаними бруньками, які зростали на моїй малій батьківщині… зараз же живуть і ростуть лише у моєму серці, сповненому спогадів дитинства…
Усміхнися веселкою над моїм вологим чолом, що омилося цілющим дощем опісля брудних думок та від жагучих страждань від невартих людей…
Поглянь у мої сірі ласкаві очі, які навіть під тягарем усіх турбот і журби не втрачають прихильності до обраних і достойних. А невартим – пускають блискавиці, від яких не сховатись навіть у мушлю їхніх бридких дотепів та пустомов…
І не забувай найголовнішого, моє відкрите та щире серце не закриється ніколи від близьких і коханих людей, як би важко йому не було. Адже закритому йому жити судилось не довго, а простягненому до сердець інших – вічно!
P.S. на фото ті самі берези)
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=238233
Рубрика: Лірика
дата надходження 01.02.2011
автор: Троянда Пустелі