Промайнуло веселкою літо,
Відбуяли жита в спориші,
Тільки мама немає спокою,
Бо у неї тривога в душі.
Вона плаче ночами, страждає,
Бо не бачила сина давно.
Дев’ять літ вже його виглядає
У заплакане, мокре вікно.
Сину, де ж ти, мій любий, коханий,
Завітай до матусі на мить.
Бо без тебе мій милий, жаданий,
Моє серденько в грудях щемить.
Я зростила тебе у любові,
Ніжно пестила плечі твої,
В ясні очі твої волошкові,
Я плекала надії свої.
Та даремно матуся страждає,
Марно серденько крає своє,
І даремно синочка чекає,
Думка спокою їй не дає.
Він щасливий, кремезний мов рама,
І спокійно живе без проблем.
Він забув, що у нього є мама,
Її серце зайшлося жалем.
Та не завжди так буде синочку,
Пролетять твої мрії й діла,
Ти знайдеш вишивану сорочку,
Яку мама в дорогу дала.
Защемить твоє серце від болю,
І болітиме кілька годин
І тоді лише ти зрозумієш,
Що ти в світі лишився один.
Розлетілися діти, мов птахи,
І живеш ти в чужому краю.
Чи священики ви, чи монахи,
Та згадаєш ти неньку свою.
І проситимеш: «Мамо, пробачте,
Ви простіть, що за Вас я забув».
Тільки мама цього не почує,
Вона знала, що син в неї був.
І простила, бо мати є мати.
Вона мліє за рідну кровину.
Лиш просила одне передати:
«Я за тебе молилася, сину».
Г. Галагута
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=237461
Рубрика: Лірика
дата надходження 28.01.2011
автор: Віталій Назарук