Зігувшись, він стоїть біля воріт,
Тремтячу руку простягає до ЛЮДИНИ
І не отримавши від неї хліб,
Він падає без сили на коліна
Глибокі зморшки, сіруватий вид,
І очі такі чисті і глибокі,
Пронизані струною розумінь,
Струною, що страшніша за розлуки.
Гарячі сльози капають з очей,
І голову спускає він додолу.
Він весь тремтить від холоду вночі.
Його зморив той голод й ніжна втома.
Він чоловік - простий старець німий,
І він все бачить, що тепер навколо,
Бо та людина - це жорстокий світ,
Що носить окуляри досить довго.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=237096
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 26.01.2011
автор: Mary MacGreene