Заплющую очі.
Знаходжу себе на подолі,
десь серед ночі та осені.
В її товаристві.
В безлюдному дворику,
де душі померлих акторів
знайшли свої ролі.
Де тіні артистів
бродячого цирку,
що так і не вийшли
з цього́ лабіринту будинків,
посохлого листя та мороку
на зустріч безжальному вироку.
Вони заховались від кітчу.
З живих лише ми залишилися,
вбиті кагором і відчаєм.
Не можу боротись зі страхом її
і своїм нетерпінням.
Симфонія вітру,
старого каміння,
вистава трави з ліхтарями,
наближення ранку,
човгання кроків,
вікно без фіранок
з колискою,
світло зірок,
що, здолавши мільярди
світлових років,
в зіницях її неосяжних
поблискують.
жовтень 2010р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=235551
Рубрика: Лірика
дата надходження 18.01.2011
автор: Ігор Дзюба