Самотньо, під дзвони церковні,
З озерами болю в очах
блукала крізь натовпи сонні
старенька жебрачка, мов птах
поранено в серце, безкрило
просила на хліб – у дітей...
в чужих – в доні, сина несміло…
Від рідних немає вістей!
Жебрацька душа у людини,
яка забуває батьків.
Свинцеві сльозини-краплини
Впадуть на листки бур’янів.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=234906
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 15.01.2011
автор: Окрилена