Мої натюрморти із стін знімаю,
Ховаю подалі від свого ока,
Нехай не нагадують про тебе.
Ось у глечику білі піони,
А за фіранкою синьо, ніч ...
Розсипані яблука червонобокі,
Була субота...
Горнятко твоє блакитне,
Кава у ньому чорна, стала холодною,
У попельничці - скорчене тільце
Сигарети ...
Тоді не допив кави, пішов...
І більше не було натюрмортів,
Закінчились фарби, спалила пензлі,
Натюрморти несу на горище.
Стіни голі, пусто,
Зате - спокійно, ніби не було
Півоній, яблук, кави, тебе...
Твій портрет малюю тепер,
Чорню темперою,
Як все, начисто.
Не знаю, маю ще трохи паперу,
Білого.
Може прийдеш?
Хоча… Навіщо?
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=233583
Рубрика: Лірика
дата надходження 08.01.2011
автор: Лана Сянська