На столі - стакан мертвої води,
За вікном - кусочок неживого неба,
Вже вмерли твої квіти, і в голові думки.
Вони вмирають вже.. думки про нас, про тебе.
Годинник на стіні... і той вже помирає..
І не кричить вже він: "Допоможи мені!"
Годинник - серце, яке тебе кохає..
І образ твій десь там у далині...
Страшенний страх.. мороз по шкірі..
Останній крок... і біль.. той біль такий нестримний!
Стук леза.. і все життя - уривки чорно-білі...
Лиш не вини себе! Ні в чому ти не винен.
Сльоза.. І та вже мертва по щоці скотилась.
Кров... Багато крові... і нічого вже не треба..
Ти так просив мене, та я не зупинилась,
Вибач коханий, не маю я жалю до себе.
Зате тепер я можу бути лиш з одним тобою,
Я відганятиму погані сни від тебе...
Бо я вже ангел, я дружу з нашою весною!
Душа жива! Кохання теж! І вічно житиме для тебе..
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=232842
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 04.01.2011
автор: MaRiA