В хвилеродній річній стихії,
В світлоносному плині буднів
Вітер горній ефіром віє
На простори духу безлюдні.
І, розріджені на еони,
Ці семена божого світла –
Сонми променів в сонячнім лоні
Визрівають в єдині суцвіття.
Їх світило кида на води,
І ріка, роки і сторіччя
Відбиваючи в небозводі,
Зорепадом спада у вічність.
А твариноподібні істоти,
Афродити й гермафродити,
Бачать в ній своє рідне болото
Й виповзають аби погрітись.
І, отямившись на узбіччі...
І, узявши усе на віру...
І, вдивляючись їй у вічі...
Я впізнав у собі богозвіра.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=232795
Рубрика: Лірика
дата надходження 04.01.2011
автор: Богдан Ант