Краса ніколи не згора
Яка не є людина.
Нехай вона уже стара,
Чи зовсім ще дитина.
І хай яка б вона була,
Хто що про неї каже,
Людина інша б десь жила,
Що їй любов покаже.
А доки будем ждати
Ждати й шанувати
Нашу долю словечками,
Як вчила нас мати.
Мати знала і чекала,
Шоб доля дитині
У житті допомагала,
Як дощик калині.
А любов вона зненацька
Прийде і покаже.
Але ти неначе цяцьку
Не сприймеш одразу.
А коли запізно стане
Для твого признання,
То любов умить розтане
Від розчарування.
І тоді ти зрозумієш
Що єдину втратив.
І нічого вже невмієш
Крім в склянку ридати...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=232063
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 30.12.2010
автор: Андрій Овод