І просить жити на нових глибинах,
Про свічку щось лепече, й не одну,
І обіцяє обминати сатану
І цінувати Хрест, як ту хлібину.
Але екстаз спокутування схлине,
Галопом табуни чуттів майнуть,
І вляжуться і пил, і чад, і муть,
Відновиться і зіркість соколина –
По новому б і дихати, і жити!
Та хтось чіпляє бірку «Недовжито.
Цей залишок добряче слід збовтати
І лиш тоді поволеньки ковтати.»
Маленьку душу час ковтне, поглине.
Та ж проситься зліпитись хоч із глини…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=231779
Рубрика: Лірика
дата надходження 28.12.2010
автор: Отя