Я тільки промінь посмішки Твоєї,
Що вишиваєш ним мій шлях хрестом
В замружених очах, страстним перстом
Ведеш за небокрай Гіпербореї,
Де променіє факел Прометея,
Протеїв шал і Твій престол.
Хрест за хрестом лишаю крихти страху
Птахам химерно-полохливих хмар,
Хай відспівають всіх моїх примар
У храмі, що горить обабіч шляху,
Допоки вітер не розвіяв праху
По ниві, що стоїть під пар.
Вже зораний Тобою, й зорі-зерна
Готові впасти у Твою ріллю.
Я залпом вип’ю зоряний салют,–
Вино Твоє настояне на терні,–
Він вродить рясно на моєму дерні,
Й крізь нього – до зірок! Люблю
Йти за Тобою стежкою вузькою,
Стібками, наче мірою речей,
Ступаючи, шукати Твій Ковчег,
Що в пошуку одвічного покою
Невпинною незмірною ходою
Рікою житньою тече…
Земля вже відійшла листом пожовклим –
До Тебе ж так далеко, Боже мій!
Бескиди завертаються в сувій,
На котрім, ніби золотом по шовку,–
Вишивана усмішкою обновка –
Віршований хрестами стрій.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=231412
Рубрика: Лірика
дата надходження 27.12.2010
автор: Богдан Ант