Ніч принесла мені кавові зерня.
Трощила у ступці Баби Яги їх,
воду носила із річки прозорим відерцем,
готувала напій на пісках золотих...
Піддаються зернята уперті поволі.
Їх аромат сьогодні якийсь балакучий,
таємниці гудуть, немов бджілки у полі
меди там чекають важкі і тягучі.
Зорі цукрові танули в каві,
хитрий місяць дрімав на пиринці...
А на денці повільно хилилися трави,
чемний легінь привітно вклонився.
Пружнім кроком ішов край світанку,
Засівав порожнечу смішними словами,
Ніс волошки й ромашки до ганку
І любов у зіницях його вирувала!
Темним бурштином стікало пророцтво.
Протяг застиг нерішуче у сінях.
Знайомими очі здались і волосся...
- Впустиш, газдине, коло печі погрітись?
Чим поїла мене косоока дивачко?
Чом так швидко сп"янила коханням?...
(Автор малюнку Gala.vita)
26.12.2010р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=231385
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 26.12.2010
автор: gala.vita