Писати не умію я вірші,
Та все ж весь час штовхає хтось до ручки.
І пхає в мене гострі гожі,
І направляє на мене всі колючки.
Цей хтось, не дає тихо жити.
Реальність всю показує мені:
Як плачуть люди, як страждають діти…
Я спокою не маю навіть в сні!
Очі закриваю й бачу горе.
Очі відкриваю – бачу біль.
Через вікно, птахи зі мною говорять.
Та я вже не боюся оцих умінь.
Лишень питаю, де тут є зв`язок?
Що саме хочете від мене?
Десь тихо чую – обов’язок
Спасати світ, що гине…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=230650
Рубрика: Лірика
дата надходження 23.12.2010
автор: Ярина Яра