Училась визнавать свого васала.
А він то сотворяв, то легко нищив:
Як пнулась в небо – він скидав на днище,
Раділа льоху – та ж увів до зали.
Ось так учив, щоби усе спізнала
Моя глевка душа, глевка поки ще.
Була ясною в спеку щоб і в хвищу
І мудро і погідно все приймала.
Своїх бажань я заживила рану,
Тож рибки золотої вже не прагну.
Та хочу втямити – усе-усе – навіщо?
Щоб сотворялось і незмінно нищилось?
Щось в повноті спізнати віку мало…
Це визнала, сягнувши меж. Й повстала.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=230631
Рубрика: Лірика
дата надходження 23.12.2010
автор: Отя