Душа як птах, летить для того, щоб летіть.
Шукає спокою між хмар...
А сонце, усміхаючись привітно,
Запрошує до себе,
Щоб крила пташці обпалить.
Так і любов:
Заманює в свої тенета,
Щоб, мов об камінь, серденько розбить.
І птах летить...
Летить, летить, летить,
В надії на привітність того світла.
А вже за мить...
На камені поранений лежить,
Вже не підніметься і більш не полетить.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=229590
Рубрика: Лірика
дата надходження 18.12.2010
автор: Нічия