Відчай згинав учетверо тіло
на малій вузькій табуретці.
летіла б ти краще, до біса летіла,
а біль де не де та зірветься.
Ну шо тобі треба, то навіть не маю,
бо втримати надто гаряче.
Зтираю той голос, зі шкірой знімаю
копійкой, що дав як подачку.
Розум лічив усі свої вади,
німіла вузька табуретка
і різали мозок то "треба", то "надо",
зім'ялась бумажна серветка
і впала додолу сухою-сухою,
як ламке осіннєє листя.
Летіла б ти краще, на краще зі мною
чекати даремно, ти б звідси..
Сльози стали чимось нудотним,
ніби каміння за шкіру.
На табуретці залишився дотик,
до бога ти б краще летіла.
до бога до біса до аду до раю
куди там іще літають..
Бо дивно, що досі я ще не вмираю,
адже задля чого - не знаю.
16.12.10
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=229310
Рубрика: Лірика
дата надходження 17.12.2010
автор: Пиранья