Сиджу за гратами - спокутою провину,
Я каюсь, загартовуючи свій дух - молюсь...
Терплю за гріх думок, за слабкість тіла,
Що не зуміла подолать...
В душі ще трохи злюсь,сама ж на себе,-
Та не здаюсь, та все ж молюсь...
Простиш Ти за біль незроблених обіцяних діл,
За гамір в серці,
За безліч сказаних без значень слів...
Сиджу рида-молюсь,
А краплі сліз утворюють швидкий потік,
Що змиває мій знебарвлений,жорстокий світ...
Я не Творець, ще навіть не Людина,
Моє життя-пустіє полотно,
Непочата ж мною картина,
Хоч за спиною помилки,
Закарбувала небесна книга.
Сиджу - молюсь...
Приречено здаюсь без бою,
Ти дай прощення-складаю зброю,
Вдосталь війни мені з Тобою...
Я не борець, я навіть ще не Людина,
За гратами сидить тварина,
Що ходить,їсть і п"є, вдихає,-
Свіжими ковтками життя себе наповняє.
Нічого більше їй не дано, не треба,
Бо лиш існує у власнозбудованій клітці- свій час марнує...
Сиджу за гратами - молюсь,
Я каюсь за даремно прожиті хвилини, дні, години....
Простиш Ти мені, що я не жила,-
Перекотиполем по землі ходила...
Ніколи в серце Тебе не пускала,
Ніколи щиро не любила,
У всіх невдачах своїх я винила,
І так за гратами себе ув"язнила...
Я каюсь...Сиджу-молюсь...
08.08.09
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=228803
Рубрика: Білий вірш
дата надходження 15.12.2010
автор: faradeja