Я хочу, щоб нові легені
Були у мене, як у птаха,
Щоб дихать зміг я по-новому,
А не як та дурна комаха,
Щоб вдих і видих одночасно
Здійснили разом газообмін,
Щоб було легше і я, завше,
Не почувався, наче гоблін.
Я хочу, щоб новенькі очі,
Зліпили люди мені з гіпсу,
Тоді б навколо знов не бачив
Те, що ніколи їм не видно!
Хотів би, щоб ті ста́рі вуха
Повідпадали і не чули
Все те, що іноді жахливе,
Все те, що ви давно забули.
Чи можна, щоб ті п'яні руки
Більш не бували павуками?
Щоб пальці вщент не заплітались,
Були м'які, як ті коали!
Щоб не кусались і не гризли,
Бо ще і досі восьминоги,
Щоб я не міг на них ходити,
Та вже більш схожі ви на ноги.
І рота б не розкрить одразу,
Та не казати, що подумав,
Щоб з нього думка не летіла
З великим болем, навіть сумом!
А де ті кляті чорні нитки?
Хоч рот зашить і не патякать,
Бо часто дуже то не треба,
Частіше взагалі не варто…
Нащо потрібні довгі ноги?
Я не ходжу, а тільки марю!
Бо скільки метрів не здолавши,
Я світу все одно не знаю.
Нащо нервова та система,
Нащо мотор все б'ється в груди?
Він рухав кров брудну іржаву,
А краще й навпаки - не буде!
Холодний мозок лиш рахує,
Стискається під тиском гніту,
І хоче спати, ну хто-небудь,
Дістаньте сірника з повіки!
"Чи тут ще Бог? - мене питають –
І чи він вірить ще у тебе?"
Та ні! Скоріш його не має...
Бо не було, й мені не треба!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=227722
Рубрика: Лірика
дата надходження 10.12.2010
автор: Фелем Ящірка