Усе, що можна, в себе я всотала:
І схід, і захід, доторки й слова.
І стала ще мудріша, ніж сова,
Важка і тиха, як водиця тала.
Я – все і навіть те, чого не взнала:
Сковороди неспійманість жива,
Жаль за любов, жадоба на жнива.
Щодень – не відкриття, а запинало.
Отож на палі всіх, що є висот
Возводимо свій хрест із сотень сот;
На прив’язі дрібних своїх хотінь
Сотворюєм самі собі Хатинь.
Й коли запрагнем святості в свята –
Це все масна жадоба живота.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=227698
Рубрика: Лірика
дата надходження 10.12.2010
автор: Отя