І хліб насущний. І до хліба – сало.
Живу і їм – цим на людей і схожа.
Хоча вчуваюсь, скрізь, як перехожа,
Адже чогось і досі не спізнала,
Собі злукавивши, намірявши чимало.
Але ж і гілочка на вітрові тривожна.
Горіх не кожний розкусити можна.
А вік, неначе сито чи мочало,
А світ неспізнаний збиткується неначе,
А ти до нього горнешся і плачеш.
І дріб’язок своїх тяжких надбань –
То світові твоя єдина дань…
І та зведеться часом на поталу –
Усе, що я змогла, все, що всотала.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=227589
Рубрика: Лірика
дата надходження 09.12.2010
автор: Отя