Все змішалось: квіти зі снігом,
Фарби, звуки, вода з вогнем.
То повільно, то кроком швидким
ніч за ніччю і день за днем..
Сновидіння і сподівання,
Чиїсь лиця, усмішка, сміх..
Чи ж дарма цій душі страждання?
Чи ж дарма їй прощаю гріх?..
Чиїсь руки , немовби крила.
Чиїсь руки усе наскрізь,
Наче током по всьому тілу..
І минуле вертає вісь...
Перезняти і пересіяти,
Підібрати усе без втрат.
І любов свою вітром розвіяти.
Хай несе.. вона вільний птах...
Вже нестримна в своїй невагомості.
І не та, що словами брав..
Я в твоїй заховалась свідомості,
ти й не думав, ти й не чекав..
Вже не знаю, чи є слово - "вірити"...?
"ТИ і Я"- все змішалось в раз..
Припиняю тебе собі міряти,
Натискаю - "збережено".. в час..
3.12.10 ~lia
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=226779
Рубрика: Лірика
дата надходження 06.12.2010
автор: mystery