Я усміхалася. А ти губився,
Вичерпними за мить стали слова.
Напередодні сон мені наснився :
Що ми стоїм, а навкруги зима,
Що на вуста рожеві впало небо
Й розтануло в невидимім теплі...
А ти стоїш, і рідний, і далекий,
Такий єдиний на усій Землі.
Щось спалахнуло і не відпускає...
В очах тривога і незносний жар.
Ніхто в хвилину вічну цю не знає,
Як мерзнуть руки і горить душа!
(Продовжити)
А ти стоїш, розгублений і ніжний.
Холодне Сонце в плеєрі й на небі.
Забувши все, під благовінням сніжним,
Ти чуєш наші терції, далебі.
Я усміхнулась. Помилок не знали,
Нема їх. Ми застигли нерухомо,
Але мовчи :солодших слів немає,
Ніж тихих, непромовлених тобою.
5/12/10
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=226715
Рубрика: Лірика
дата надходження 05.12.2010
автор: dada_