* * *

…Не  питаючись  як,  я  посмію  ще  раз  запитати
Про  мій  світ  затісний.  Та  мій  голос  аж  надто  тривожний.
Хай  повчально  до  сліз  свою  проповідь  в’яжуть  прелати,
Я  без  слів  усміхнусь.  Говорити  про  щось  вже  не  можу.

Загорається  день,  і  за  мить  на  своїм  небосклоні
Відпливає  кудись.  І  мені  це  так  схоже  на  тебе.
Я  з  останніх  всіх  сил  простягаю  холодні  долоні,
Хоч  на  вигляд,  мабуть,  зараз  схожа  на  мстивого  кеба.

Я  втомилась  одна  посилати  безплідні  молитви,
Що  робили  б  удвох.  Це  до  болю  так  несправедливо…
І  не  кажучи  як,  я  дозволю  собі  говорити,
Хоч  у  серці  моїм  вже  дірки  протаранили  зливи.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=224917
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 28.11.2010
автор: Halyna