До мене прийшов мій перший любий сніг. Невже він відчув, як саме мені потрібен саме у цьому році? Любий?! Ти відчув?
Я так хочу вибігти до тебе назустріч, кинутися у пухкі твої обійми, відчувати тебе на своїх устах… і шепотіти… врятуй мене… бо я саме не здатна це зробити… врятуй хоч мою душу, бо тіло вже ледь живе… а душа… не хочу, щоби вона була навіженою, скаженою… і невтомно літала у просторі, не маючи притулку і розради…
Заморозь усі мої печалі… ти ж такий чистий, білий, невинний, цнотливий… заморозь усі мої думки і тугу… мої хворі, нестримні думки, мою болючу та химерну печаль… мій невимовно жагучий та вкрай болючий саме цього року біль…
Ти прийшов до мене з рятунком. Я вірю у це… ти прийшов до мене у мою 25 зиму… приморозь усі мої незгоди, вилий їх на землю разом з сльотою… нехай вони втечуть з водою…
Розрадь мене усмішками з-попід своїх сніжний вій… зігрій мене терпкою кавою біля вікна, де ти розмалюєш саме для мене такі візерунки, які ще ні для кого не малював… і просто будь зі мною, поки ти будеш мені потрібен… і сип на землю не сльози, як це робив зрадник-дощ… а сип лише надію на краще… дай мені надію… бо відчуваю, що загину…
Мій перший любий сніг. Ти уже не такий цнотливий, бо познайомився зі мною, повною гріха та таїн… але ти запам’ятаєш нашу першу ніч, бо саме тоді я зізналася тобі у коханні і доручила тобі свою душу – найцінніше, що у мене є…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=224908
Рубрика: Лірика
дата надходження 27.11.2010
автор: Троянда Пустелі